Добавлено (25.06.2011, 02:30)
---------------------------------------------
***
Плач серця, крик душі в імлі…
Ідеш ти і не помічаєш,
як хтось маленький на землі,
благає помочі. Минаєш…
Він за тобою слід у слід
прямує і росте щоразу.
Це розпач гіркий − ветхий дід,
що хоче втиснутись в образу.
Іде, хапає за плече,
тягне до себе, лізе в очі!
У серці біль, в душі пече,
і ти не спиш тієї ночі.
Картини твого існування
проносяться перед тобою.
Про сенс життя сумне питання
тягне той розпач за собою.
Свинцем важким думки зависли,
ти в розпачі: ну що робити?
І вже втрачаєш здатність мислить…
Ну як цей розпач пережити?
Світанок… Час шукати знову
й збагнути врешті сенс буття!
Почни з малого: вивчи мову.
І дякуй Богу за життя.